СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ ТЕТЯНИ КРАВЧЕНКО 25/10/2023

За сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий внесок у функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану заступника начальника станції Рокувата Криворізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» Тетяну КРАВЧЕНКО нагороджено Почесною грамотою АТ «Укрзалізниця».

Її доля багато в чому схожа з долею численних трудівниць Придніпровської залізниці, завдяки яким крутяться колеса, навантажуються вагони, здійснюється перевізний процес. Утім, є й своє, особисте.

…Тетянине дитинство пройшло у селі Теплівка, що в Криничанському районі Дніпропетровської області, серед мальовничих ланів та фруктових садів. Мати Галина Овсіївна працювала в місцевому колгоспі, як і бабуся Маланка.

Уже з першого класу дівчинка мала сильний потяг до знань. У старшій школі на її світогляд помітно вплинув мудрий та добрий вчитель фізики Григорій Микитович Горєлий.

Сільська школа мала всі умови для спортивних занять. Невеличка на зріст Тетяна доволі успішно грала у баскетбол, зі шкільною командою їздила на змагання до райцентру, де дівчата й хлопці з Теплівки не один раз виборювали призові місця. Брала участь і в інших спортивних заходах, була невгамовною активісткою шкільного життя.

Вчилася Тетяна дуже добре, як і старша сестра Людмила, але мріяли кожна про своє: Людмила хотіла стати вчителькою початкової школи й послідовно досягла своєї мети, а Тетяна під впливом романтичних фільмів про гідрогеологів забажала опанувати цю професію. Отримавши атестат про середню освіту, не вагаючись і всупереч волі батька, подала документи до Дніпропетровського гірничого інституту на денне навчання.

Мати відразу змирилася з вибором доньки, але батько інакше бачив її долю. Василь Харитонович майже все життя пропрацював колгоспним електриком, але замолоду певний час трудився башмачником на станції Верховцеве. Зберіг позитивні спогади про цей період свого трудового шляху і дуже хотів, щоб Тетяна стала залізничницею.

Після закінчення Гірничого інституту так воно й вийшло, бо юнацькі мрії кудись поділись. За фахом Тетяна не пропрацювала і дня, зате з дипломом гідрогеолога влаштувалась… товарним касиром на залізничну станцію Грекувата.

Нерідко трапляється так, що твоя доля залежить від того, в чиїх руках ти змолоду опинишся. На станції Грекувата опікуватися Тетяною призначили досвідченого наставника, відмінного спеціаліста Валентину Шпанько.

– Саме Валентина Костянтинівна навчила мене азам професії, тонкощам та нюансам, наполегливо прищеплювала мені відповідальність та увагу навіть до дрібниць, день за днем терпляче робила з мене залізничницю, – пригадує Тетяна Василівна.

Свою другу, залізничну освіту Тетяна Кравченко здобула в Харківському інституті залізничного транспорту. Після цього відразу її призначили на посаду інженера з охорони праці вантажної станції Батуринська, якою тоді керував Андрій Валерійович Каверин. «Він був для мене взірцем для наслідування і надійним орієнтиром у буремному морі життя», – каже Тетяна Василівна.

Згодом уже заступником начальника станції Тетяна Кравченко увійшла до колективу Мудрьоної. З незмінною теплотою вона розповідає про свою співпрацю з начальником цієї станції Артемом Олеговичем Ходосом, який фактично виростив її як керівника середньої ланки.

– Але справжню любов до залізничного транспорту пробудив в мені не батько і не мої чудові наставники, а мій дорогий чоловік, залізничник до самих кісток, талановитий руховик Сергій Миколайович Кравченко. Він починав свою залізничну кар’єру складачем поїздів, закінчив ДІІТ, очолював станцію першого класу Грекувата, працював старшим інспектором контролю виконання доручень, дільничним ревізором з безпеки руху поїздів Криворізької ревізорської дільниці, має 40 років залізничного стажу і численні нагороди.

До речі, мій син Вадим – теж залізничник, закінчив механічний факультет Дніпропетровського університету залізничного транспорту за спеціальністю «Локомотивне господарство», – з гордістю розповідає Тетяна Василівна. – Зараз працює помічником машиніста на Північному ГЗК гірничо-металургійної компанії «Метінвест», але мріє про велику залізницю. Так що зараз в нашій родині аж три залізничники, хоча у роду не було жодного. Сподіваюсь, з нашої родини почнеться нова залізнична династія!

Сім’я і робота для Тетяни Василівни – найголовніше, але є дещо і для душі. Це улюблена затишна дача, розташована на березі річки Саксагань, де подружжя проводить увесь свій вільний час.

– Люблю поратися на землі, фізична праця мені в радість, – зізнається Тетяна Кравченко. – Це моя царина, мій бажаний відпочинок. Коли працюю на городі чи в садку, особливо гостро відчуваю свій зв’язок із рідним краєм і пишаюся, що з роду землеробів. Все повертається на круги своя. Мабуть, одного разу, коли буде можливість змінити діяльність, оберу саме роботу на землі.

А сьогодні моя основна турбота – велика навантажувальна станція Рокувата та її колектив у півсотні людей під керівництвом начальника станції Тетяни Іванівни Яременко. Вона – мій керівник, наставник і краща подруга. Про неї в колективі кажуть: «Бойова жінка, справжній лідер». І я намагаюсь бути їй рівнею, збагачуватися її досвідом, постійно вчитися в неї новому, насамперед – мистецтву спілкування з людьми. Адже сьогодні в кожного працівника чимало проблем, окремі потребують втручання керівництва. Розмовляємо, шукаємо шляхи вирішення, намагаємося допомогти, зробити для кожного все, що під силу.

У нашому переважно жіночому колективі чоловіків всього восьмеро (шість з яких - складачі поїздів), тож можна стверджувати, що в першу чергу саме від нас, жінок, залежать основні виробничі показники одного із бюджетоутворюючих структурних підрозділів дирекції. Незважаючи на війну, вони стабільно зростають, бо станція вантажить більше, ніж торік. Це вдається не тільки завдяки нашим зусиллям, а й партнерським стосункам з головними клієнтами станції – Криворізьким залізорудним комбінатом та ПрАТ «Суха Балка». Адже будь-який успіх – це вулиця з двостороннім рухом.