ВЕЛИКА РІДНЯ ВІКТОРА КУЧКИ 11/01/2024

…Трохи замислившись, старший електромеханік дистанції сигналізації та зв’язку Нижньодніпровськ-Вузол Віктор Кучка продовжує нашу неквапливу бесіду. Розповідає, що нині крадіжок на залізниці поменшало. З початком війни розкрадачі «залягли на дно» – майже рік було спокійно. Затим кримінальні вилазки поновилися.

Ділянка обслуговування Віктора Кучки – від Новомосковська до Краснограда, тобто майже сто кілометрів однопутки з п'ятьма станціями. Під його керівництвом працює п'ять електромеханіків, ще один зараз на фронті. За кожним закріплено по одній станції та 20 кілометрів перегону, де зазвичай немає під'їзних доріг, а то й узагалі непролазні хащі – місцевість віддалена, малолюдна. Колектив дуже молодий, але залізничної освіти немає ні в кого, кожного доводиться навчати безпосередньо на виробництві.

– А мені залишився рік до пенсії. Дедалі важче кілька разів за ніч прокидатися від телефонного дзвінка, вирішувати, де і як усунути ту чи іншу несправність; або їхати на перегін, якщо механік самостійно не справляється. Водночас справа не лише у віці – технічний прогрес потребує спеціалістів нового рівня. Наприклад, зараз на одній з моїх станцій запроваджують сучасні технічні рішення та пристрої, для обслуговування яких потрібні нові знання.

Сьогодні найголовнішим для себе вважаю підбір та підготовку фахівця, який справлятиметься з обов’язками старшого електромеханіка і погодиться на ненормований робочий час. Це завдання не з простих. Ось я прийшов додому, ходжу подвір’ям, займаюся господарськими справами, та знаю, що кожної миті на котрійсь з моїх станцій щось може трапитися. Тож налагодити стабільний розпорядок дня й нормальний ритм життя в мене поки що ніяк не виходить. Але я усвідомлюю, що це був мій вибір, зроблений багато років тому.

...У далекому 1982 році Віктор Кучка поступив до Дніпропетровського технічного училища № 10 на спеціальність «помічник машиніста тепловоза». Після навчання працював у локомотивному депо Нижньодніпровськ-Вузол і до призову в 1985 році на строкову військову службу їздив у складі локомотивної бригади напрямком Нижньодніпровськ-Вузол – Красноград.

Після демобілізації переселився з рідного села Мар’ївка, що в Магдалинівському районі Дніпропетровської області, до селища Кільчень, де на однойменній залізничній станції майстром колії працював рідний дядько.

Хотів бути ближче до рідні та працювати поруч з домом, а тому наважився змінити фах тепловозника на електромонтера СЦБ дистанції сигналізації та зв'язку Нижньодніпровськ-Вузол. У 1993 році закінчив виробничі курси, обійняв посаду електромеханіка на ст. Кільчень, на якій пропрацював до призначення старшим електромеханіком СЦБ у 2016 році.

Наставником Віктора Кучки був старший електромеханік Григорій Ілліч Хлєбуш – людина, яку він завжди вважав взірцем не лише в професії, а й у житті. Хлєбуша з-поміж решти керівників вирізняла щира увага до кожного працівника, готовність надати допомогу, якщо підлеглий опинився в складних життєвих обставинах. Віктор Борисович зізнається, що постійно намагався наслідувати методи роботи свого вчителя:

– Є такий вислів: «Роби добро і кидай його у воду», тобто не чекай від інших подяки. Ці слова про Григорія Хлєбуша, – каже Віктор Кучка. – Водночас поважаю людей, які пам’ятають своїх вчителів. Я працюю давненько, виховав чимало учнів, мене багато хто знає, тому на великі свята і на мій день народження телефонують звідусіль, як водиться у великій родині. А, може, (сміється) лише це завдяки вайберу з його нагадуваннями.

– На Дніпропетровщині вважають, що околиці козацького селища Кільчень – справжній «ведмежий» кут, – розповідає далі Віктор Борисович. – Сюди їдуть за спокоєм, тишею, щоб порибалити на річках Кільчень та Ягідна або вполювати зайця в тутешніх безкраїх степах та перелісках.

– Тиша – це Божа музика, люблю тишу та домашній спокій, – зізнається Віктор. – Але не завжди тихо навіть у нашому маленькому селі, бо де живуть люди – там кипить робота, а вона зазвичай гучна.

Сам Кучка не звик сидіти без діла. З десяти років щоліта допомагав батькам по господарству, а з шостого класу працював на елеваторі підсобним робітником, отримуючи зарплатню та подарунки від керівництва колгоспу, які 1 вересня офіційно вручали на шкільній лінійці тим, хто допомагав у гарячу пору жнив.

Батьки Віктора родом з Волинській області, в 50-ті роки переїхали на Дніпропетровщину і вже тут побралися. Борис Лазарович працював трактористом у колгоспі, а мати Оксана Леонтіївна – поштаркою. Своїх бабусь Віктор майже не пам'ятає, хіба що імена – Євдокія та Февронія. Зате про діда батько розповідав: у перші дні війни 1941 року в село зайшли військові, роздали всім чоловікам зброю, щоб могли оборонятися від німця. На жаль, усі ополченці загинули, серед них і дідусь.

Сини Віктора Кучки теж оселилися з родинами неподалік: старший зовсім поруч, а молодший – за сім кілометрів, у селі Голубівка. Один закінчив Дніпровський аграрний інститут, працював у Дніпрі на приватному підприємстві, другий вивчився на токаря, працював на ПМЗ, згодом на Новомосковському трубному заводі. Обидва зараз захищають Батьківщину, свої родини та спокій трьох його онуків. Дітлахи часто навідуються, щовечора бажають дідусеві спокійної ночі.

Віктор Борисович – одинак, готує, прибирає, порається по господарству сам. А господарство велике: садиба на 15 сотках, улюблена пасіка.

– Звісно, ти собі не належиш – господарство диктує, – пояснює Віктор Борисович. – Наприклад, у вихідний день маю бажання порибалити, але знаходяться більш важливі справи.

До бджільництва мене заохочував батько, але в ту пору я цього не хотів. Утім, якось вирішив таки спробувати і ось уже понад 20 років кожне літо проводжу на пасіці. Клопоту чимало, довкола неї вирує все моє життя, відпустку завжди беру влітку, коли треба качати мед. А найкращим відпочинком від праці вважаю риболовлю на березі ставка. Іноді сиджу з вудкою на карасика та замислююся над сенсом свого життя: в чому він? А відповідь проста: треба займатися тим, що тобі цікаве, і не гаяти час на зайві речі, йти вперед і вдумливо планувати своє майбутнє.

P.S. За сумлінну працю, забезпечення функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану та високу професійну майстерність старшому електромеханікові дільниці дистанції сигналізації та зв’язку Нижньодніпровськ-Вузол КУЧЦІ Віктору Борисовичу оголошено Подяку АТ «Укрзалізниця».