ЗАСЛУЖЕНА НАГОРОДА 07/10/2024

Є в криворізьких степах на залізничній ділянці Кривий Ріг – Верховцеве зовні непоказна станція Приворот: кілька колій, одна платформа та «пряниковий» будиночок із крихітними технічними приміщеннями – ось і все господарство.

Через Приворот курсують лише шість електропоїздів, а пасажирські 128-й/127-й узагалі прямують без зупинки. За 130 років існування станції вантажної роботи тут ніколи не було. Проте, завдяки географічному розташуванню, саме від її чіткого та безперебійного функціонування залежить робота таких важливих «сусідів», як Девладове, Пічугіне, Саксагань, та інших вантажних станцій Криворізького залізорудного басейну.

Управляє станційним колективом Наталія Лисиця. Керівництво її цінує за вірність професії, бездоганну безаварійну роботу та активну наставницьку діяльність – Наталія Валентинівна виховала цілу плеяду висококласних руховиків.

Нещодавно її колекцію нагород та звань поповнила «Золота відзнака» Укрзалізниці. У зв'язку з цією подією ми попросили шановну залізничницю трохи розповісти про свою станцію і про себе.

ЗАЛІЗНИЦЯ – МОЯ ДОЛЯ

- Я – місцева, народилася в селі Веселе Поле, в залізничній родині. Мати Ганна Миколаївна Галамбіця працювала маляром-штукатуром у будівельно-монтажному управлінні Криворізького відділку Придніпровської залізниці, а тато Валентин Петрович Гладишев – монтером колії в Криворізькій дистанції колії. Батьківський дім за дві хвилини ходу від станції, по сусідству колись був чудовий залізничний магазин. Дитячий садок, який я відвідувала, теж знаходився поряд із залізничними коліями. Малюками ми часто бігали на залізницю гратися, із цікавістю слухали, як чергова оголошує про прибуття чи відправлення електропоїздів, повторювали за нею. Спогади дитинства – це завжди терпкий дух креозоту, гудки локомотивів та дзвінкий перестук коліс. Дорослі розмови розпочиналися й закінчувалися залізницею. З такого середовища вела одна дорога – на залізницю, хоч я й мріяла стати військовою.

У своєму селі я пішла до початкової школи (зараз її вже немає), а в старших класах на навчання до сусіднього села відвозив шкільний автобус. Училася непогано, тому без проблем вступила до Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту (ДТЗТ).

На станцію Приворот у 1989 році мене покликав мій попередник, Василь Ілліч Ковбаса. Для початку запропонував місце сигналіста. Звичайно, я з радістю погодилася, бо село маленьке, працювати фактично ніде. А ще, як людині системній, мені подобалася залізниця з її порядками, твердими підвалинами та міцною дисципліною.

ЦУПРОВ

Батьки мене постійно привчали до думки, що доросле життя – це насамперед відповідальність. І шкільні вчителі теж говорили про це. Серед них найшановнішим для мене був наш класний керівник, учитель фізкультури Костянтин Трифонович Цупров.

Саме він прищепив мені любов до спорту, захопив легкою атлетикою, возив нас на різні змагання до Дніпра, П'ятихаток, Софіївки, Верховцевого, Лозової та інших міст регіону. Ми також брали участь у військово-спортивних іграх «Зірниця» й «Орлятко». Я в школі була дуже активна, а на початковій військовій підготовці за свої старання заслужила посаду командира другого відділення.

ЮРА

Коли прийшов час утворювати сім’ю, моїм чоловіком став односелець Юрій Лисиця. Він теж із родини залізничників, працює машиністом автокрана в Криворізькій дистанції колії.

У нас два сини – Олександр та Юрій, обоє сумлінно виконали свій військовий обов’язок, брали участь у бойових діях в Авдіївці та Дебальцевому, тепер перебувають у запасі

Я свого чоловіка дуже кохаю, він у мене особливий: чемний, справедливий, любить свою родину й роботу. Хочу, щоб закінчилося це жахіття і всі повернулися додому живі та здорові. Чекаю чоловіка з військової служби, оскільки з січня 2024 року він на фронті добровольцем. У Юрія Петровича дві військові подяки. Його дуже цінують командири, після ротації з «передка» навіть відпустили додому на 15 днів.

Наші сини подарували нам на радість трьох онучок, у вихованні яких ми з чоловіком намагаємося брати найактивнішу участь.

КОЛЕКТИВ

Для мене сім'я, звісно, на першому плані, як для будь-якої жінки. Але більшу частину свого життя я фактично живу на станції. Мені подобається моя робота ще й тому, що свій колектив дуже люблю – усі на нашій ділянці знають, що він найкращий. Разом зі мною це семеро людей.

Двадцять років працює станційним працівником Ольга Гнояна. Вона і людина прекрасна, і виконавець відмінний. Такий же стаж у найдосвідченішої чергової по станції (ДСП) Наталії Григорівни Василюк.

У зміні сьогодні чергує ДСП Зоя Борисівна Антоненко. У нас вона трудиться третій рік, легко навчається й постійно вдосконалює свої навички. Ще одна ДСП Валентина Миколаївна Гладишева також має трирічний досвід. А Ірина Володимирівна Ляшенко 18 років тому перейшла до нас із сусідньої станції з посади станційного працівника. Я її навчила, і зараз вона чудова чергова по станції. Оскільки мені залишилося три роки до пенсії, я собі на заміну готую Миколу Григоровича Олексієнка. Він дуже тямущий і відповідальний молодик, має хороші перспективи.

Мені подобається наставництво, є що передати новому поколінню – і знання, й практичний досвід. За весь час я нарахувала 18 своїх вихованців. Хтось залишився працювати на станції, дехто трудиться на сусідніх, а є й такі, хто до Кривого Рогу перебрався.

Наприклад, моя вихованка Ірина Володимирівна Перова тепер інженер з охорони праці на станції Кривий Ріг-Сортувальний. Однокласниця, яку я навчила, працює на станції Девладове. На сусідній станції Пічугіне теж працює мій вихованець. Власне, на всій залізничній ділянці є мої «випускники».

ЛЮБЛЮ ПОРЯДОК

Наше Веселе Поле має величезні проблеми з водою, бо на все село – лише дві криниці. Тож раніше до нас привозили двічі на місяць залізничну цистерну з водою від Криворізької дистанції колії. Тепер натомість раз на місяць приїздить машина з водою від сільради. Але скільки тієї машини!

Звісно, кожне домогосподарство має басейн, в якому можна створити запас води на 1-2 місяці. До руйнування Каховської греблі нам привозили для басейнів якісну дніпровську воду. Тепер везуть з іншого джерела, але за значно вищою ціною. П’ять тисяч гривень для більшості сільських жителів не по кишені.

На станції Приворот також була скрута з водою, допоки начальник залізниці Олександр Момот на наше прохання не виділив кошти на свердловину. Тепер маємо свою воду для технічних потреб і догляду за зеленим «вбранням» станції.

А воно в нас особливе: півтора десятка років тому я привезла з Краснолиманського розплідника і висадила сортові ялинки, сосни та кипариси на заміну старим горіхам. Зараз люди можуть милуватися різнобарв'ям квіткових клумб, дихати чистим повітрям, напоєним хвойним ароматом.

Щоразу, коли їду до Кривого Рогу здавати звіти чи на нараду, зранку обов'язково заходжу на міський ринок, купую насіння та саджанці декоративних рослин. Щоправда, останнім часом змінюється клімат і літо стало дуже спекотним, тож складніше доглядати за ними. Але ми впораємося.