Олександр Пасічник: «Попри все, сумлінно виконую свою роботу» 17/12/2024

Шляхового майстра Нікопольської дистанції колії Олександра Пасічника відзначено орденом «За заслуги» III ступеня. Високу державну нагороду 38-літньому колійникові вручив голова правління АТ «Укрзалізниця» Олександр Перцовський під час робочого візиту на Дніпропетровщину.

Олександр Пасічник був першим, хто 10 червня минулого року приїхав на місце зсуву ґрунту під залізничними коліями на перегоні Нікополь – Чортомлик.

…Це був вихідний день. Залізничник порався вдома, коли почув гуркіт – під впливом підриву Каховської ГЕС сотні кубометрів земляного полотна сповзли вбік спорожнілого водосховища. Олександр велосипедом поспішив туди, звідки донісся шум, бо живе неподалік від залізничних колій. Побачивши вирву та рейки, які, втративши опору, висіли в повітрі, все зрозумів і схопився за телефон. Знав, що ось-ось тут має промчати приміський поїзд. Набрав поїзного диспетчера, повідомив своєму керівникові, а той – уже далі. Електричку зупинили на станції Чортомлик, за 15 хвилин ходу до місця просідання ґрунту…

Потім шляховий майстер Олександр Пасічник та його підопічні брали активну участь у відновленні залізничного полотна. Зокрема, за 10 днів нікопольські колійники зняли пошкоджену рейкошпальну решітку, очистили місце зсуву від ґрунту та решток деформованого насипу, сформували нове залізничне полотно, в яке вклали майже 6,6 тис. кубометрів бутового каменю та понад 3,5 тис. кубометрів щебеню, змонтували 150 м нової рейкошпальної решітки. Перевезення вантажів і пасажирів на важливому напрямку було відновлено.

На Придніпровській залізниці Олександр працює вже 16 років й увесь цей час – у Нікопольській дистанції колії. Починав монтером колії, затим був бригадиром (звільненим) з поточного утримання і ремонту колій та штучних споруд, а з 2015 року обіймає свою теперішню посаду.

Ділянка, яку обслуговує очолюваний ним колектив (а це 7 монтерів колії та 2 бригадири), досить протяжна – від Нікополя і майже до Чортомлика, і дуже відповідальна.

«З початком повномасштабного вторгнення працювати стало важче і небезпечніше, – говорить Олександр. – На перегоні, вдалині від міста, звуків сирени не чутно, а мобільний зв’язок не завжди є. Щоб не потрапити під обстріли, від яких потерпає Нікопольщина, навчилися за звуком визначати, що й куди летить, аби вчасно припинити роботу й убезпечити себе. Виїжджаємо й на відновлення пошкоджених обстрілами ділянок колії. Це наша робота, і ми її виконуємо сумлінно», – додає колійник.

У Олександра дружина і двоє синів – 16-ти та 6-ти років. Дружина працює колійним диспетчером у тому ж підрозділі, що й Олександр, добре розуміє складність і відповідальність його роботи.

Як і кожен українець, вони мріють про перемогу та мир. І не припинять будівництво, яке розпочали вдома:

«Життя триває, – говорить Олександр. – Нехай зараз живемо сьогоднішнім днем, але завтра неодмінно буде краще».