ГАЛИНА ЦАПЛЮК: ВАЖЛИВО ЗБЕРЕГТИ ДЛЯ НАЩАДКІВ ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД 18/01/2025
Є на Придніпровській стара одноколійна ділянка, яка свого часу пов'язала другим ходом сортувальну станцію Нижньодніпровськ-Вузол із Криворізьким рудно-металургійним басейном та південними областями – Херсонською й Миколаївською.
Цю лінію було запроєктовано ще до Першої світової війни. Тоді ж розпочали і будівництво, яке завершили лише наприкінці 20-х — початку 30-х років минулого століття одночасно зі зведенням Мерефо-Херсонського мосту через Дніпро.
За весь час експлуатації електрифікація сюди так і не добралася і ця ділянка на тепловозній тязі стала поступово втрачати своє значення й остаточно перейшло у розряд «малодіяльних». Проміж собою залізничники лагідно називають цей напрямок «дерев'яною залізницею».
Тутешня мальовнича місцевість багата на прадавні знахідки. Археологи знайшли на цих землях поселення стародавніх людей, датовані 2000 роком до нашої ери. Над полями та балками подекуди височіють незаймані скіфські кургани. На берегах річок залишилися сліди козацьких зимників, свідчення діяльності армії батька Махна, інших історичних постатей, важливих подій нового та новітнього часу.
Утім, цей край лежить осторонь від промислових регіонів, він малолюдний – справжній «ведмежий кут». Але життя тут іде своїм ладом, не в останню чергу завдяки залізниці.
На 150-кілометровій ділянці Сурське – Апостолове – Новоблочна розташована низка крихітних залізничних станцій та роз'їздів із милими серцю місцевими назвами: Жовтокам'янка, Павлопілля, Лошкарівка, Незабудіне, Рясна, Привільне тощо. Їх належне утримують та обслуговують працівники Апостоловської дільниці служби експлуатації будівель і споруд. Саме зараз дільниця зайнята відновленням об'єктів однієї зі станцій, яка постраждала внаслідок руйнівного ворожого обстрілу.
Керує колективом будівельників начальник дільниці Галина Василівна Цаплюк. На залізницю вона прийшла маляром 24 роки тому. Працювала завзято, накопичувала досвід і вже через три роки, в 2003 -му, в складі бригади малярів взяла участь у великій реконструкції під прискорений рух поїздів напрямку Дніпро-Головний — П’ятихатки, а також у будівництві зразкової школи в Артеку.
Згодом стала виконробом, затим очолила Апостолівську дільницю і вже як її керівник у 2019 році разом з іншими будівельниками Придніпровської залізниці швидкісним методом зводила об'єкти прикордонного пункту «Чонгар».
Довготривалі відрядження, надмірне психологічне напруження, брак побутових умов та інші труднощі Галині морально допомагав долати її чоловік, спадковий залізничник, майстер цеху дефектоскопії Апостоловської дистанції колії Сергій Вікторович. Він підтримував дружину як міг, адже сам за фахом шляховик, пройшов від монтера колії усі щаблі зростання й прекрасно розумів, що таке нове будівництво практично в чистому полі.
Сергій у 2006 році закінчив ДІІТ, факультет «Мости і тунелі». У нього в підпорядкуванні півтора десятка спеціалістів високого рівня. У родині майже всі залізничники. Мати з 1979 року працювала в Криворізькій дистанції водопостачання, а з 1986-го по 2011-й – майстром Криворізької дистанції цивільних споруд. Дідусь та бабуся були сигналістами на станції Апостолове.
Та й дочка Галини і Сергія Цаплюк, 20-річна Анастасія, теж матиме стосунок до транспорту, щойно вивчиться за спеціальністю «Менеджмент і логістика» в Київскому політехничному інституті.
— Мій шлях у професію був набагато складнішим за шлях мого чоловіка, –зізнається Галина. — Після закінчення школи № 3 в Апостоловому я вчилась на бухгалтера і про залізницю навіть не мріяла, бо мої рідні займалися іншими справами. Дід Петро Іванович Рябко працював у конторі Токівського гранітного кар'єру. Мати Ольга Петрівна Ващенко була лаборантом місцевої станції очисних споруд. Батька я не пам'ятаю. Мати сама виростила й виховала чотирьох дочок, я – третя. Моє кар'єрне зростання залежало від подальшої освіти, тому в 2010 році заочно закінчила Херсонський університет бізнесу й права.
Зараз укупі зі мною в колективі 27 працівників. Це не лише будівельна бригада, а й сторожі, прибиральниці та інші робітники. Не можу стверджувати, що я – жорсткий керівник, скоріше справедливий. Намагаюся спрямовувати людей, як-то кажуть, і батогом, і пряником, а іноді змушена навіть застосувати й міцне слово, якщо не з першого разу правильно розуміють команду. Утім, впевнена, що мої підлеглі мене люблять і поважають.
Про що мрію? Про те, щоб якомога скоріше закінчилася війна, щоб моя донька відчула смак справжнього студентського життя, бо вже третій курс вимушена навчатися з дому.
Оскільки я понад усе люблю мандри, коли настане мир, обов'язково зі своїм чоловіком хочу об'їздити вздовж і поперек усю Європу. Мені цікаво все, але найбільше — старовинна архітектура та методи її збереження на Заході. Вважаю, що і нам дуже важливо зберегти для наших нащадків історичне обличчя залізничних будівель і споруд, які ми обслуговуємо.
