«СПОРТУ» НА РОБОТІ ВИСТАЧАЄ...» 12/02/2025

Бригадиром монтерів з поточного утримання і ремонту колій та штучних споруд Криворізької дистанції колії Сергій АРТЕМЕНКО працює з 2010-го, а загалом віддав залізниці 22 роки. За цей час опанував усі колійні операції, здолав кваліфікаційні розряди з першого по шостий, бригадирський. Ефективно взаємодіє в одній керівній зв'язці зі шляховим майстром Миколою МИРОНЕНКОМ та заступником начальника дистанції Олександром ЛЕВЧЕНКОВИМ.

КАР'ЄРА

Однак, власне кажучи, кар'єра Сергія не цікавить. Свого часу керівництво пропонувало йому спробувати себе на посаді шляхового майстра. Але він відмовився, а начальнику служби колії Дмитрові Харківському відверто сказав: «Краще залишуся хорошим бригадиром, аніж стану поганим майстром».

Чому так вважає?

— Мені простіше самому все зробити, ніж за чужими руками виправляти недоліки, — пояснює Сергій. — А з огляду на обов'язок майстра займатися «паперовими» справами — категорично «Ні!». На те все потрібно багато часу, терпіння й посидючості, а мені цього дещо бракує.

БРИГАДА

Бригада АРТЕМЕНКА відповідає за поточне утримання 30 стрілочних переводів, зокрема 2 перехресних, та одного глухого перетину. У колективі панує тепла атмосфера, висока технологічна дисципліна, немає порушень у ході виконання робіт і випадків виробничого травматизму.

За словами головного інженера Криворізької дистанції колії Костянтина ЛІЧНОГО, по околодку № 16, де працює бригада АРТЕМЕНКА, за рік замінюють понад шість десятків брусів та до 400 шпал. Немає ділянок із незадовільною баловою оцінкою. Швидко та якісно усувають зауваження, які було виявлено під час періодичних комісійних оглядів. Середня балова оцінка стану колії добра, завжди значно нижча за планову.

— У дистанції всі знають, що в бригадира АРТЕМЕНКА бальність завжди відмінна, — стверджує голова первинної профспілкової організації дистанції Юрій ШЕЛАМКОВ, — та й решта показників на висоті. Недарма наприкінці минулого року Сергій був учергове відзначений нагородою: Подякою АТ «Укрзалізниця» за багаторічну бездоганну працю на залізниці, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у виконання завдань із забезпечення безпечного руху поїздів.

Ось що про свою бригаду розповідає сам Сергій АРТЕМЕНКО:

— На цю пору в моїй бригаді лише троє осіб. Звісно, робочих рук мало б бути більше. Виручає те, що в дистанції братня взаємовиручка: якщо потрібно, свої виробничі завдання відтерміновуємо «на потім» і виїжджаємо з усіх околодків на допомогу тим сусідам, в яких «тонко». На перше ж прохання і нам надають таку допомогу. Бо не можна наявними силами двох-трьох чоловік поміняти, скажімо, залізобетонну шпалу вагою 260 кілограмів, перевідний брус, надважку хрестовину чи раму. Інколи доводиться працювати й без вихідних, якщо надходять «ургентні» завдання. А що вдієш: людей обмаль, підмінити ніким! Зараз скрізь така ситуація.

Ми розуміємо, що складнощі були й будуть, — говорить Сергій ¬— але, відверто кажучи, їх стає дедалі більше. Іноді охоплюють сумніви, може, не той напрям обрав, може, треба щось поміняти в житті... Але жену геть ці думки, бо мене тут утримує непереборна сила, успадкована від матері, — любов до колійної справи. Не любив би, давно б уже працював у сусідньому локомотивному депо. І техніківський диплом, і права помічника машиніста, як-то кажуть, у кишені, й заробітна плата в депо привабливіша. Але мені до серця все ж ближча колія.

МАТИ

...У далекому 1989 році мої батьки переїхали з рідного села сюди, до Кривого Рогу, й обидва влаштувалися монтерами колії Криворізької дистанції колії. На жаль, за три роки батько загинув під потягом унаслідок нещасного випадку. Мені тоді було 10 років. Мати Надія Вікторівна, залишившись удовою з двома дітьми на руках, не впала у відчай, а зібрала всю волю в кулак і поступово подолала всі життєві негаразди. Вона продовжила працювати на колії і навіть зробила невелику кар'єру: згодом стала бригадиром, заочно закінчила Сімферопольський залізничний технікум та посіла посаду колійного майстра, де працювала до виходу на пенсію в 2009 році.

ДИНАСТІЯ

— Я пишаюся тим, що моя велика родина присвятила себе залізничному транспорту, — з гордістю каже Сергій АРТЕМЕНКО. — Моя старша сестра Тетяна у 1994 році почала трудовий шлях сигналісткою на станції Кривий Ріг- Головний. Сьогодні працює на посту ЕЦ оператором при черговій по станції. Її чоловік Костянтин Анатолійович – теж залізничник, машиніст тепловоза Криворізького локомотивного депо. Він у 2022 році пішов на фронт, зараз воює на Запорізькому напрямку.

Моя дружина Юлія — змінний технік Криворізької дистанції колії, працює в нашій дистанції з 2008 року.

Від першого шлюбу в мене є син Олександр, йому 20 років. Він навчається в Криворізькому національному університеті на інженера-електрика. Сподіваюся, теж стане залізничником.

Я взяв Юлю за дружину з трирічною дитиною. Іванові зараз 14 років, він – учень Криворізького ліцею № 129. Після сьомого класу тут можна навчатися за технічним або гуманітарним напрямом. Ваня обрав технічний. Мрію, щоб молодший син пішов моїми стопами. Минулого року він виграв конкурс Укрзалізниці «Залізна зміна». У вересні я возив Ваню до Києва за нагородою, а потім у Буковель.

Батько моєї дружини Анатолій Володимирович Горбачов — теж залізничник, він майстер бази комплектації дистанції колії № 23 ст. Долинська Одеської залізниці. І лише моя теща Галина Григорівна прямого стосунку до залізничного транспорту не має, вона — педагог-пенсіонер.

ЖИТТЯ ВИРОБНИЧЕ

Раніше в нашій дистанції працювало багато людей. Ми жили повноцінним виробничим життям, у якому завжди було місце й активному відпочинку. За ініціативою нашого профкому під егідою ДФСК «Локомотив» проходили запальні змагання з мініфутболу та волейболу, їх учасниками був кожний околодок, лінійна ділянка та контора. Зазвичай, я грав у напівзахисті. Відтоді в мене зібралася велика колекція спортивних нагород за виграні турніри.

Зараз воєнний стан, спорт відійшов на задній план. Вистачає «спорту» й на роботі. У вільний час склавши руки не сиджу – закінчую ремонт квартири. Пластик, ламінат — це моє, добре виходить. У такій тонкій справі мій вірний помічник — дружина.

ІДЕАЛЬНА ПАРА

Коли серед ночі лунає телефонний дзвінок і жіночий голос у слухавці каже: «У мене горить», моя Юля прекрасно розуміє, про що йдеться і жодних питань не ставить. І мене вона розуміє з півслова, а я стараюсь навзаєм, тож вважаю: ми — ідеальна пара. Прикро, що дружина позмінно працює, день/ніч/48, тому з нею бачимося рідше, ніж мені хотілося б.

Ми — фанати домашнього затишку й здорового способу життя. До війни часто їздили на відпочинок, віддаючи перевагу комфортним умовам кримських пансіонатів і санаторіїв. Про ті дні зосталися лише приємні спогади. А щойно запланували відпочинок у Туреччині, отримали закордонні паспорти — почалася війна. Проте сподіваюся, що нагода побачити зарубіжжя в нас обов’язково буде…