НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ ГАЛУЗІ 18/09/2025
Вимоги до підбору та підготовки персоналу щороку зростають, адже кадрові прорахунки коштують компаніям надто дорого. Вітчизняний рекрутинг, домагаючись у своїй діяльності прецезійної точності, дедалі активніше використовує наукові знання й закордонний досвід.
Сучасний арсенал методів та інструментів у цій царині вражає. Приміром, аналіз big data й алгоритми машинного навчання дозволяють миттєво прогнозувати успішність кандидатів на основі їхніх навичок, досвіду та психологічних характеристик. Для неупередженої оцінки професійних й особистих якостей використовуються психометричні тести та асесмент-центри. Об'єктивно оцінюються стресостійкість, креативність, здатність до командної роботи і навіть нестандартне мислення.
Настільки глибоке зондування особистості може навіяти думку, що мова йде не про людину, а про якогось робота чи піддослідну мишу. Утім, з іншого боку, не можна не погодитися з твердженням, що компанія має право знати, кого наймає на роботу і кому надалі цілком довірятиме.
Спитаєте: «Який стосунок усе це має до нашої залізничної компанії, де панують надійні, традиційні, випробувані столітньою історією методи підбору й розстановки персоналу; чи до роботи з кадровим резервом, або до підготовки і перепідготовки кадрів у власних професійних школах? Що можна протиставити ідеально налагодженому ланцюжку наскрізного професійного навчання: дитяча залізниця – ліцей – коледж – виш?» Насправді, в Укрзалізниці новітні досягнення сучасного рекрутингу впроваджуються поступово та послідовно, і ці нововведення жодним чином не заперечують, а, навпаки, гармонійно доповнюють сталий, добре відпрацьований механізм управління людськими ресурсами.
Візьмемо за приклад молодого фахівця, старшого інспектора з експлуатаційних, виробничо-технічних та організаційних питань Дніпровської дитячої залізниці Ярослава Кулика, який є активним учасником усіх програм Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики АТ «Укрзалізниця».
Ярослав закінчив факультет міжнародних відносин Дніпропетровського державного університету, має дипломи магістра та бакалавра за фахом «Міжнародні відносини». Без відриву від виробництва продовжив навчання в магістратурі Українського державного університету науки і технологій за освітньою програмою «Менеджмент. Логістика та управління ланцюжками поставок».
Інформацію про виділення гранту на цю програму університетом Західної Шотландії Ярослав побачив на сайті Укрзалізниці, зацікавився і став готуватися до іспитів, які успішно склав улітку. Заняття проводяться виключно англійською, проте це не обтяжує Ярослава: він володіє англійською на рівні B1, водночас студіює французьку.
«З дитинства мав схильність до гуманітарних наук, — каже Ярослав, — однак і з точними дисциплінами ніколи не було проблем. Я планував закінчити університет і продовжити навчання у магістратурі у Франції. Але на третьому курсі зрозумів, що мої мрії нездійсненні – почалася війна».
Нинішня молодь у своєму загалі, щойно випурхнувши зі школи чи вишу, поспішає якнайшвидше знайти «жирне» місце, щоб одразу легко й швидко заробляти великі гроші, — провокуємо Ярослава. — Що тебе приваблює на залізниці, де, як відомо, і зарплати невеликі, і відповідальність величезна, і кар’єрне зростання потребує постійного підвищення свого професійного рівня, наполегливої праці та численних службових сходинок?
«Мені цікаво працювати на залізниці й водночас розвиватися, тут я бачу великі можливості. Зараз працюю на Дніпровській дитячій залізниці, коло моїх обов'язків досить широке: займаюсь кадрами, закупівлями та іншими економічними питаннями. Їх небагато, але вони є і потребують вирішення.
До роботи на дитячій я навчався в університеті й упродовж 15 років займався спортом. У секцію з рукопашного бою мене шестирічним привела мама. Такий у неї бойовий дух! Вона теж залізничниця, працює провідним інженером Придніпровської дирекції Центру будівництва та ремонту колії.
До 12 років мені просто подобався спорт, а затим рукопашний бій став сенсом мого життя. Я вперто тренувався, брав участь в усіх змаганнях, але на одному з турнірів серйозно травмував коліно. За рекомендацією лікарів спорт довелося залишити, проте почав тренувати дитячі групи.
Я добре ладив з дітьми. Багато чому навчив їх, і сам багато чому навчався, спілкуючись з ними. Часто в тісному колі ми розмірковували над різними життєвими ситуаціями і я завжди говорив: «На власні очі бачив, до чого може призвести рукоприкладство. Тому я – гарячий прихильник дипломатичного вирішення проблем, що назрівають, і вас до цього закликаю. Дисципліна – основа порядку. Без дисципліни навіть найталановитіший колектив не матиме жодних шансів на успіх».
Після закінчення університету завершилася й моя тренерська робота. Переді мною відчинилися двері у велике життя, і я вирішив присвятити себе професійному розвитку. Багато читаю, захоплююсь залізничною проблематикою, економікою та політикою.
Цього літа, напередодні Дня молоді та Дня Незалежності України заступник директора Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики АТ «Укрзалізниця» Юлія Тритиниченко запросила на тренінг півсотні молодих фахівців, зокрема й мене.
Ми, молоді люди різних спеціальностей: провідники, помічники машиніста та машиністи, інженери, економісти, кадровики тощо, приїхали до курортного містечка Миргород. Оселилися в санаторії імені М. Гоголя Південної залізниці. Після реєстрації отримали білі футболки із символікою УЗ та дізналися, чим займатимемося наступні два дні.
Перший захід – двогодинний тренінг із директором Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики Фролом Харьком. Говорили про те, як уникнути професійного вигоряння та поповнити внутрішню енергію тим, хто щодня має справу з чужими проблемами та переживаннями.
Торкнулися питань перевантаження, психічного виснаження та його наслідків, заниженої самооцінки; розмірковували про хибне відчуття власної неефективності й безпорадності, негативне ставлення до людей, зниження мотивації та втрату інтересу до роботи.
Фрол був дуже промовистим – його слухали затамувавши подих. Він вчив правильно долати проблеми, які накопичуються, шляхом послідовної сегментації та знецінення. Якщо проблема не піддається таким впливам, її слід переосмислити. А якщо і це не допомагає, потрібно проблему прийняти і навчитися надалі співіснувати з нею. Наставник також навчав нас справлятися з емоціями, відпрацьовував навички керування стресом.
Я з’ясував, що майже всі учасники тренінгу, мої ровесники, тією чи іншою мірою вже стикалися з проблемою вигоряння!
По закінченні тренінгу ми перемістилися на іншу локацію, де поділилися на команди. Нам запропонували низку завдань і конкурс з тімбілдингу.
Потім відбувся флешмоб «Кольори життя». Нам видали різнобарвну порошкову фарбу. За задумом організаторів, її треба було підкидати догори, щоб створити особливу дружню атмосферу. Ми веселилися й робили гарні знімки на згадку.
Я поцікавився, чому фарба... Виявляється, фарба символізує приховані емоції, її нанесення або змивання допомагає позбутися внутрішніх обмежень і розкрити потенціал. Практика колективного саморозфарбування допомагає учасникам вийти із зони комфорту, подолати страхи та стереотипи, прийняти себе, виявити свою індивідуальність, посилити впевненість у своїх силах, усвідомити внутрішні бар'єри й навчитися долати їх.
Після вечері були посиденьки біля багаття, де ми спілкувалися на різні теми.
Наступного ранку нас зібрали, щоб розповісти про молодіжні програми Укрзалізниці. Мені здалося цікавим і командне завдання «Як ти бачиш шлях молодого фахівця від початку роботи на залізниці аж до керівної посади?» Тобто, відповідно до власних уявлень, треба було побудувати кар'єрні сходинки. На жаль, через ранній від'їзд, я цей конкурс пропустив.
Захід, вважаю, досить насиченим, я отримав чимало цінного для свого кар'єрного зростання».
На початку вересня на базі методично-інформаційного бюро Центру оздоровлення та відпочинку Укрзалізниці у селі Суховоля Львівської області, в рамках програми профорієнтаційної діяльності та співпраці із закладами освіти, для залучення молоді до роботи у залізничній галузі відбувся ще один цікавий кадровий захід – Profi buddy. У ньому взяли участь 35 молодих людей.
Мета проєкту – створення команди працівників Укрзалізниці, які стануть менторами для студентів, що розглядають кар'єру в компанії, а також для новоприйнятих працівників. Назва «баді» (від англ. «buddy» – друг, колега) підкреслює дружню та підтримуючу роль учасників команди. Profi buddy мають бути не лише консультантами, а й справжніми провідниками у світ залізничної галузі, допомагаючи адаптуватися, інтегруватися та розвиватися в компанії.
Тренінг про важливість ролі ментора для адаптації та утримання на залізниці молодих кадрів провела начальник управління планування кар’єри Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики Тетяна Смолянко.
Про ефективну комунікацію та взаємодію, правила конструктивного фідбеку, алгоритм вирішення проблемних ситуацій, основи управління конфліктами розповів Фрол Харько.
Особливостями взаємодії зі студентами та новими працівниками, психологією молодої аудиторії, аналізом основних потреб студентів, які розглядають кар'єру в УЗ, специфікою адаптаційного періоду для новачків і практичними кейсами переймалася тренерка Катерина Ханяк.
По закінченні тренінгів учасникам вручили сертифікати.
Важливість саме такого підходу важко переоцінити. Адже сьогодні багато підрозділів Укрзалізниці відчувають гострий кадровий голод – війна, мобілізація, масова міграція працездатного населення за кордон, негативні демографічні, соціальні, економічні та інші чинники не сприяють притоку на залізничний транспорт молодих кваліфікованих кадрів. Потрібної галузі кількості фахівців просто ніде взяти.
Готового чергового по станції, електромеханіка СЦБ чи оглядача вагонів, звісно, можна пошукати на WORK.UA та подібних майданчиках, але здебільшого це марна справа.
Вести агресивне «полювання за головами», переманюючи фахівців з інших підприємств, як це заведено в сучасному діловому світі, наша компанія не може, як і конкурувати за умовами праці та рівнем зарплат із гнучким та спритним приватним бізнесом.
Персонал «з вулиці» для залізничної галузі одразу малопридатний – довірити таким працівникам складну техніку чи керівництво хоч найменшим колективом можна буде лише з часом.
Залишається найефективнішим старий і надійний варіант: активно пропагувати та запрошувати в професію; вирощувати, навчати й виховувати власні кадри самотужки. Так, це потребує чималих коштів і часу, але у результаті галузь отримує дисциплінованого, кваліфікованого залізничника, здатного зберігати вірність професії на все життя. Саме такі кадри – головна цінність залізничної галузі.
